У кінці жовтня мені разом із групою паломників пощастило побувати у цій чудовій країні на острові.
Організатор поїздки – паломницький центр «Христофор», на чолі з протоієреєм Максимом Волинцем. За невеликий час існування центру паломники з Білої Церкви, Київської області та всієї України неодноразово здійснювали паломницькі подорожі на Святу Землю, в Італію, до Греції, побували на горі Афон. Дорога на Кіпр прокладалася вперше. Кіпр знаходиться у Середземному морі, його ще називають листком, який упав у море; перехрестям цивілізацій…
Цим островом Середземномор’я пройшлися завойовники і герої, пірати і колонізатори, візантійці і римляни, перші християни і хрестоносці. Невеликий шматочок суші серед безкрайнього моря зберігає в собі 9000 років історії, написаної в старовинних храмах, замках, фортецях і аббатствах, в руїнах античних поселень, в стародавніх маслинових гаях і вічнозелених кипарисах.
Минуле тут живе поряд із сьогоденням. Воно межує з фешенебельними готелями, піщаними пляжами, ресторанами, тавернами, зведеними на тлі величних гірських вершин, цитрусових плантацій, виноградників і синього-синього моря. Історики досі не здогадуються, чому острів іменується Кіпром. Одні говорять, що назва пішла від другого імені богині Афродіти, яка, за легендою місцевих жителів, вийшла з піни морської, – Кіпріда. Інші твердять, що колись римляни добували на острові мідь – cuprum (купрум), звідси і Кіпр. Треті ж вірять, що назва пішла від кипарисів – одних з найпоширеніших і найстародавніших дерев острова. Вони, до речі, тут на кожному кроці, та ще кедри, оливки і евкаліпти.
Оточені цією райською красою і випещені сонцем 340 днів на рік, острів’яни сповнені любов’ю до життя, доброзичливі та привітні. Вони живуть без поспіху і метушні, в уповільненому ритмі. І все було б чудово… Але одвічні теми людських відносин і боротьби за територію хвилюють остров’ян. Сьогодні вони, на жаль, розділені на греків-кіпріотів і турків-кіпріотів, а через острів з 1974 року пролягає 180-кілометрова межа, так звана «зелена лінія», що ділить Кіпр на південну і північну частини, на грецьку і турецьку території. Уздовж неї встановлені пости ООН для підтримки миру.
Кіпр географічно розташований у Західній Азії (або на Близькому Сході), але політично і культурно він вважається частиною Європи. З давніх часів Кіпр завжди був одним з мостів між Європою і Азією, зі змінними періодами лівійського, анатолійського, турецького, грецького і британського впливу.
Площа острова — 9 251 кв. км, на якому проживає майже 800 тис. чол. Центральна рівнина Месаорія оточена горами Кіренія і Пентадактилос на півночі та гірським масивом Троодос на півдні і заході.
Більшість населення Кіпру – етнічні греки – сповідують православне християнство, Кіпрська православна церква має статус установи, наближеної до держави, і грає помітну роль в суспільно-політичному житті країни; предстоятель Кіпрської церкви – архієпископ Нової Юстиніани й усього Кіпру. На території Кіпру більше 500 храмів, які є в кожному селі, більше 50 монастирів, серед яких 31 діючий, яким належать багато родючих земель. Можливо, саме тому Кіпр здавна називали островом святих – тому що тут так багато монастирів, які вказували дорогу до святості. Розповідають, що першого монаха на Кіпр відправила свята Єлена. Своєю історією острів багато в чому завдячує цій імператриці, яка заснувала тут перші обителі.
Протягом своєї подорожі ми відвідали багато храмів і до 15 монастирів. Величні та красиві храми – це було перше, що вразило, коли нас, групу паломників, після зустрічі в аеропорту в місті Ларнака везли до міста Лімасол, тобто до нашого місця проживання. Мені чомусь здалося, що гід нам дістався поганенький, тому й не розповідає про храми, які ми проїжджаємо. Свою помилку я зрозуміла вже на другий день нашого перебування на Кіпрі, і гід нам дістався чудовий, до речі, білорус, просто такими храмами там нікого не здивуєш. Такі храми є не те що в містах, а й у селах. Тож, дорогі читачі, ви вже зрозуміли, що розповісти можна тільки про те, що найбільше вразило, хоч вражало, скажу по правді, все!
ЧУДО, ПОДАРОВАНЕ КІПРУ СВЯТОЮ ЄЛЕНОЮ
Щоб розповідь мала логічну послідовність, почну її з того часу, коли ранньою весною земля Кіпру наповнюється ароматом цвітучих апельсинових дерев і здається земним раєм. …Мати візантійського імператора Костянтина, сповідниця християнства свята цариця Єлена, поверталась після паломництва з Палестини в Константинополь. Буря, що насувалась, змусила її корабель укритись в гирлі річки, яка протікала тоді біля гори Ставровуні і називалася Олімпом. Зі своєї мандрівки на Святу Землю 80-річна цариця везла величезний скарб – частинку животворящого хреста, на якому був розіп’ятий Христос.
На Кіпрі з царицею Єленою відбулися такі знакові події, які змусили її заснувати кілька обителів, де імператриця залишила частинки животворящого хреста. А було це 326 року, де свята Єлена укривалась від бурі. Наснився їй сон. Неначе якийсь молодий чоловік повелів імператриці побудувати на землі Кіпру багато церков. А прокинувшись, вона побачила, що привезений нею з Єрусалима хрест вознісся над вершиною гори Олімп, таким чином сам визначивши місце майбутнього християнського монастиря, який існує і понині. А гора Олімп з того часу називається Ставровуні, що в перекладі з грецької означає Хрестова Гора, монастир також носить назву Ставровуні і береже частинки животворящого хреста Господнього. Монастир чоловічий, живе за суворими правилами і розпорядком, встановлених ще першим настоятелем монастиря Дионісісом, і тому вхід жінкам сюди заборонений. Але поки чоловіки відвідують монастир, жінки можуть помолитися в храмі Всіх кіпрських святих, який побудовано на горі Ставровуні біля монастиря.
На південному схилі однієї з гір Троодоса в селі Омодос знаходиться храм монастиря Чесного Животворящого Хреста, побудованого в IV столітті, де також зберігаються частинки хреста Господнього, привезені святою царицею Єленою, та узи Господні.
МОНАСТИР БОГОРОДИЦІ МАХЕРІОТИСИ
На початку XII століття в далині від мирських спокус, серед живописних лісових масивів гір Троодоса був заснований один із старійших ставропігіальних монастирів Кіпру – величний монастир Пресвятої Богородиці Махеріотиси. Величний іконостас його храму і сьогодні прикрашає стародавня священна реліквія – чудотворна ікона Богородиці Махеріотиси, написаної самим апостолом Лукою. На ній поясне зображення Богородиці з піднесеними в молитві руками. В грецькій традиції цей іконографічний тип Богородиці іменується Параклісіс, що означає «просительниця». Саме так представлена Богородиця Махеріотиса, чий взір направлений до Христа, зображеного в верхньому куті ікони. Вступаючи з ним в німий просячий діалог, вона виступає тут як покровительниця роду людського. В складні часи іконоборництва ця ікона була таємно вивезена із Константинополя на Кіпр невідомим монахом-пустельником, який оселився в печері в безлюдному і тихому місці, до останніх днів свого життя свято оберігаючи безцінну реліквію. Назву чудотворної ікони і монастиря, за однією з версій, пов’язують з появою в цих місцях двох пустельників – Неофітоса та Ігнатіоса, яких привів сюди божественний поклик. Вони знайшли в густих чагарникових заростях непримітну печеру і ножем звільнили до неї вхід. Тут і побачили вони священну реліквію – ікону святої Божої Матері, яка отримала назву Махеріотиса, від грецького слова «махера», що в перекладі з грецької означає «ніж».
МОНАСТИР ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ КІККСЬКОЇ
Серед могутніх сосон, які вкривають схили Троодоських гір, розташувався монастирський комплекс, що в миру називається Кіккос. Повна його назва – чоловічий Святий Імператорський Ставропігіальний монастир Пресвятої Богородиці Кіккської. В його стінах з перших днів існування зберігається одна з трьох найстародавніших чудотворних ікон Божої Матері, створеної, за переказами, ще при земному житті Богородиці і на її прохання апостолом Лукою. Всьому світу ікона відома як Кіккська Милостива. В XI столітті візантійський імператор Алексій Комнін подарував цю ікону Кіпру та виділив зі своєї скарбниці кошти на будівництво монастиря, тому його називають Царським. А коли почалось будівництво храму, в його основу заклали Святий Хрест, що означає – монастир Ставропігіальний або Хрестовоположений. Тоді ж свята обитель отримала і всі ставропігіальні привілеї – повне самоуправління і незалежність.
Сьогодні Кіккський монастир височить над обширним пафосським лісом на висоті 1200 м над рівнем моря і складається з численних споруд, побудованих в різні часи. Кам’яний соборний храм обителі побудований 1541 року на місці колишнього дерев’яного, розділений на три приділи. Головний присвячений іконі Божої Матері, південний – всім Святим, а північний – архангелам Михаїлу і Гавриїлу. Тут багатолюдно будь-якої пори року, а особливо на Богородичні свята, тому, мабуть, для паломників і побудували великий готельний комплекс. Грошей за проживання з паломників не беруть, так само, як і за свічки та записки в храмах. Хто бажає та має можливість може пожертвувати на храм за бажанням.
ДОРОГОЮ ДУХОВНОГО ПОДВИГУ
Досі мова йшла про чоловічі монастирі , але на Кіпрі існує близько 20 діючих жіночих монастирів, які залишили про себе особливо теплі спогади. Якщо чоловічі залишились у пам’яті величними, добротними, десь трохи суровими своїми устоями, то жіночі були не такими помпезними, зате напрочуд затишними; від них віяло теплом і материнською турботою. В кожному жіночому монастирі нас чимось пригощали: печивом, сухариками, хлібом, печеним з травами та маслинами, напоями (навіть каву по-кіпрськи варили), а в одному просто запропонували розділити з ними трапезу. Від трапези ми, звичайно, відмовились в зв’язку з браком часу, та в душі, мабуть, кожен з нас шкодує й досі, що не скуштував приготованої з молитвою їжі кіпрськими матінками.
Перший жіночий монастир, який лежав на нашому шляху, був монастир Панагиї Трикуккья (XI-XIIст.), де знаходиться чудотворна ікона, до якої звертаються як до вірної заступниці і помічниці віряни, особливо в засушливі роки, і Божа матір дає рятувальну вологу та посилає на землю довгожданий дощ.
Потім був монастир Божої Матері Сфалангоотіси, де знаходиться чудотворна ікона, яка допомагає від всяких недугів, що з’являються на шкірі, та укусів комах та плазунів. А в монастирському саду з джерела набрали цілющої води, яка також допомагає при захворюваннях шкіри.
Воду, як одну з чотирьох стихій, створених Богом в першу чергу, шанують народи всіх релігій світу, тому що вона несе життя. Особливо прісну воду шанують в країні, оточеній з усіх боків морською солоною водою. Тому наступні монастирі також були пов’язані з водою: Животворяще джерело Богородиці Глоси та монастир Пресвятої Богородиці Аміру. Вода з джерела в цьому монастирі, по вірі та молитві, повертає зір.
ПОКРОВИТЕЛЬ МІСТА ЛАРНАКА
Як відомо, все має свій початок і кінець. Так і наша подорож. Прийшов день, коли ми зібрали свої валізи та виїхали до міста Ларнака, де знаходиться аеропорт. Так як наш літак відлітав у другій половині дня, у нас було ще достатньо часу, щоб відвідати головну святиню — храм Святого Лазаря, першого єпископа цього міста.
З Ларнакою пов’язане друге життя праведного Лазаря, учня і сподвижника Ісуса Христа. Уже похований Лазар після чуда свого воскресіння покинув Палестину і прибув на Кіпр, де був рукоположений апостолами Павлом і Варнавою, які проповідували в той час вчення Христа на острові, в єпископи Кітіона. Після цього прожив ще 30 років. Його могила знаходиться в соборі, названому його іменем і побудованому візантійським імператором на знак особливої милості до жителів Ларнаки, які зберегли святі мощі Лазаря. Собору вже більше 1100 років. Святий Лазар і сьогодні є головним покровителем та охоронцем міста Ларнаки, а Ларнака -головним торговим та пасажирським портом Кіпру.
Не хотілось прощатися з цією чудовою країною-островом, з добрими, завжди усміхненими остров’янами, з нашою групою паломників, які стали рідними за ці кілька днів. Таких різних за віком і родом діяльності, об’єднаних тільки вірою та країною проживання. І я думаю, що наші дороги ще не раз будуть перетинатись в інших подорожах, а можливо й на Кіпрі. Тому що тут є ще багато цікавого та не відкритого нами, і не тільки духовного. Наприклад – весна. Кажуть, що вона тут приходить в кінці лютого, і не помітити її неможливо. Все навколо буяє в білорожевій піні цвіту мигдалю, абрикос та черешень. У горах прямо на скелях цвітуть сині квіти, які називаються «сльози Богородиці». А на висохлих влітку солоних озерах з’являється вода, і сюди прилітають рожеві фламінго… Тому я кажу – до побачення.
По матеріалам газети «Копейка»
