Привіт усім!
Дуже хотіла поділитися враженнями з вами, з тими, кому це може бути цікавим. Тема є досить особистою, бо стосується паломницької подорожі, в якій мені випав шанс побувати, але я просто не могла про це не написати – стільки незабутніх та яскравих емоцій отримала.
Почну з того, що раніше ніколи в житті не була в подібних поїздках. Тобто, я знала, що вони є…а от взяти участь в ній якось бажання не виникало. Потім був період, коли поїхати хотілося, та не мала змоги – щось постійно заважало.
Нарешті зовсім нещодавно це вдалося зробити. І це –дійсно неповторні відчуття.
Варто зазначити, що паломницька подорож – не просто туристична екскурсія. Вона несе в собі ще й духовний смисл і наповнює тим, що нам так часто не вистачає щодня.
Почну спочатку.
Ми мали їхати за маршрутом Одеса – Білгород-Дністровський – с. Кулевча. Саме там знаходяться місця, монастирі й храми, які православні називають дійсно благодатними.
Виїхали автобусом о 23.00 з міста Біла Церква.
Мене вразило те, що насправді поїздки постійно проходять, з певною періодичністю, отже, люди дійсно подорожують. Дехто – вже не перший раз.
Хтось спав, хтось ні…їхали швидко, вночі їхати добре – сонце не пече.
Вже о 4.30 були біля Чорного моря! Сон, як рукою зняло. Так добре ковтнути свіжого повітря після перебування в автобусі.
Зупинилися біля моря зовсім близько, що можна було спуститися на пляж і зайти на невеличкий пірс. Зустрічали світанок. Так неймовірно гарно, коли починає підійматися сонце з-за моря! А як воно виблискує кольорами. Чудовий краєвид. У цьому мальовничому куточку Одеси й заховався Свято-Успенський чоловічий монастир. На його території знаходиться чи не найбільший на Україні храм, духовна семінарія, резиденція митрополита та патріарша дача.
З листа вражень (тут і надалі курсивом виділені частини листа, якого писала після поїздки. Вважаю за необхідне помістити їх, бо інакше – буде лиш просто опис подорожі, а не живе сприйняття):
«Мо-о-о-ре-е-е.) Так класно зустрічати світанок на морі!))) Знаєш…так гарно) Наш Господь настільки великий! Стільки води в одному місці! Це ж треба! Бог такий дивовижний. От чому в морі Він придумав, щоб вода була солона, а в річці — ні?)) а хвилі…якщо стояти на пірсі, то здається, що пливеш на кораблі! А пісок…а…мо-о-о-о-ре-е-е) море таке….безкрає! І зовсім нехолодне, навіть в 4 ранку! Воно…ніби гралося) спочатку такі хвилі маленькі, ніби кличе «заходь далі», а коли далі заходиш – бризкається! Мо-оре… а схід сонця!!!))) Такі кольори…не перестаю дивуватися Божій величі — море — одне, небо — одне, а кольорів мають безліч! От, якого кольору море? А ти не скажеш, правда, бо воно — різне! Коли сходить сонце воно виблискує хвилями.))
Так добре й спокійно на морі вранці. І повітря зовсім не таке. Воно — інше. І небо над морем інше. Мабуть тому, що південь. Зорі здаються ближчими. І море…солоне! Це дивно, але я перевірила, чи то справжнє море)))»
Патріарша дача. Дуже гарний краєвид звідти також. Ми швиденько вмостилися на стільчиках в садку — хотілось відчути себе частинкою цього всього.
Були в монастирі. І хоч всі ще сонні, але з задоволенням слухали розповідь священика про святого, який відзначився в Одесі своїм життям. Бачили мощі святого… мушу зізнатися, що насправді я не зовсім, мабуть, як годиться православним, сприймала й усвідомлювала тоді, що мощі нетлінні. Але в тому монастирі…дійсно переконалась, що вони вже дуже багато років зберігаються…і нетлінні. Як це пояснити?..Мені здається, що з наукової точки зору, це навряд чи можливо.
Були й в іншому храмі. Яка там акустика! Хочеться співати…навіть якщо зовсім не вмієш… І ще…знову відмітила про себе, що в якому б храмі не була, на мене весь час з ікони ніби дивиться Спаситель. Відчуваю Його погляд і швидко знаходжу саме ту ікону. Дивно так…але й так добре від цього – Він завжди дивиться на мене!
А ще – на території дуже гарно – куди не глянь, ростуть квіти… Різні кольори. А ще – голосно щебечуть пташки…
Потім знов дорога, хороша музика, яка налаштовувала людей на потрібний лад.
Наступною зупинкою було одне з найдревніших міст на світі – Аккерман, нині – Білгород-Дністровський. Дотепна та весела розповідь гіда про історію та сучасність міста, а особливо, про святого, який прославився тут, померши за Христа, впевнена, не залишить байдужим навіть найпримхливішого слухача. Вражаюча своїм масштабом фортеця, розкопки стародавнього міста «Тіра», древня грецька церква 11 ст. та кафедральний собор на честь Вознесіння Господнього справляють незабутнє враження.
«Ще – досить гарна споруда – та стіна. І фортеця – величезна. Колись там дівчина була в полоні в башті…і це – реальна, а не казкова історія!
Храм — маленький такий…але дуже благодатне відчуття, як тільки заходиш. Воно нахлинуло так ..тепло) І від цього добре на душі)»
А ще… ми приїхали до джерела!
Як відомо православним, Господь по вірі позбавляє багатьох недугів через купальню на честь св. Іоанна Сочавського. Дізналася, що температура води в джерелі — +6°С. Ото холодне ж, мабуть…Довго вагалася, чи купатися. Всі з автобуса з радістю та вірою побігли переодягатися, а я…попленталася за ними, вирішила, що переодягнусь, щоб ноги помочити й назад піду, якщо вода буде дуже холодна.
Бр-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р-р! А вода-таки дійсно, як крижана.
«Мені дуже …страшно було туди заходити. Як пригадую, то не знаю, звідки й сили взялися. От скажи мені зараз — покупайся в джерелі +6, не уявляю, як би я змогла. Тому, то все не я…то Бог дав сили. Я часто хворію. для мене це означало одне: або завтра буду з температурою, або все обійдеться…і розуміла — що все по вірі. Коли почала заходити, то думала — не зможу — так холодно і ноги зводить! Перехрестилася…зайшла глибше. Здавалося, вода…ну, вона всюди! Відчувала її холод…всіма органами — легенями, шлунком! Просила Бога…щоб дав сил і щоб не захворіла…страх на секунду минув, перший раз було холодно окунатися, другий — краще, а третій — дуже холодно…бо я допустила думку, що …ну, що можу захворіти, а в мене цього тижня важливі справи. Не можна було сумніватися! Я ж у цілющому джерелі купалася… Ех, соромно навіть. І так тоді стало холодно, ніби покриваюсь кригою, що скоріше почала виходити. А, коли вийшла — все нормально..ніби тепло. Зізнаюсь, почала прислухатися, чи не болить в мене горло.
Не боліло! І наступного дня також…абсолютно здорова!»
Ось ми і наблизилися до основної мети нашої подорожі – села Кулевчі, яке хоч і сховане від цивілізації, але відкрите для всіх тих, хто з Божого благословення потрапляє сюди. Храм багатьох чудес, чудес нерукотворних, які наука пояснити не в змозі. Велике диво, яке приваблює паломників із усього світу – чудотворна Казанська ікона Божої Матері, під склом якої цілий рік без землі та води, світла та повітря живуть квіти – лілеї, які вже 6-ий рік поспіль розквітають білосніжним цвітом саме на Трійцю, а потім – знову ростуть стеблинки весь рік. Зараз вони в процесі росту і це видовище є вражаючим фактом існування вічного життя. Та, головне чудо – тисячі зцілень від страшних хвороб, вирішення складних життєвих ситуацій та людських проблем і, найважливіше – позбавлення духовних недугів, основний з яких – зневіра. Проповідь священика просто вражаюча і, здається, що говорить він саме до тебе. Уже давно відомо – з Кулевчі додому всі повертаються зовсім іншими.
Відразу побачили маленький храм, я думала – він більший. Народу – дуже багато!
Ми обійшли храм з усіх боків. На території його дуже гарно. Є навіть місця для відпочинку, є можливість попити чай з печивом і цукерками.
Зайшли в храм.Уривками чули проповідь, хоча трошки було незручно через велику кількість людей. Дійсно …певні моменти піднімалися, ніби до мене. доступно й цікаво. Добре, що священик звертав увагу на православ»я. На віру щодня. На молитву весь час. На те, що віра — це відносини з Богом, а не просто: «Боже, дай мені»… коли щось треба. Підходили дуже повільно до ікони, яка в центрі храму. Хотіла побачити ще ікону з ліліями, про яку чула раніше, але не могла добратися.
Забула сказати про відчуття! Відразу, як заходиш…відчуття навіть не те, що Бога…а Його милості…Його любові…Його терпіння…це відчуття відрізняється від просто відчуття Бога. Інше, зовсім інше…виразне!
Підходячи до ікони в центрі храму, не знала, що треба вдихати запах, коли її відкривають…дізналася, як моя черга настала. Запах…аромат…не уявляла навіть, що миро, яке тече з ікони пахне, при чому — коли вдихаєш — воно наповнює тебе. НАПОВНЮЄ!
Хрест — мироточивий. Там і досі йде миро, хотіла доторкнутися. Написано, «чіпати не можна». Добре, що вмію читати.
Відбиток від ікони на склі!
Диво — стільки чудес в одому храмі.
Потім мала змогу підійти ще й до ікони, в якій розквітають лілії.
Це – неповторні враження! Ти сам реально бачиш, що ні повітря, ні води нема, а квіти ростуть! Це – велике диво! Досить довго стояла біля них і роздивлялася…не могла повірити…але, переконалась, що наш Бог настільки могутній, що може й виростити квіти без ґрунту, повітря й води.
Варто зазначити, бо тоді розповідь буде неповна, що там в Кулевчі ще й отримала відповіді на деякі свої запитання. Просто вони є досить особистими, щоб їх описувати.
Кулевча… Неймовірно неповторне місце, яке відкриває те, що так необхідне, що потім переповнює тебе і пронизує, щоб ти відчув Божу Любов і Благодать…
А ще, якщо чесно, я тоді майже не спала всю ніч…а втоми – ніякої! І ходиш цілий день, їдеш в автобусі, але навіть ввечері свіженький! Бог дає сили!
Потім на зворотному шляху вдалося заїхати ще й на море. Так добре купатися…а хвилі які високі! Освіжилися! Перекусили. І вперед – додому.
Говорили в автобусі…люди такі рідні стали за час подорожі. Кожен виніс для себе щось особисте, це не можна передати словами, це потрібно відчути.
Особливі враження від Кулевчі… це варто бачити. Ви не пожалкуєте!