Наш літак заходить на посадку в аеропорту Бен-Гуріон пізно вночі. Земля Обітована зустрічає паломників вогнями ілюмінацій, і з перших кроків викликає захоплення.
Групу білоцерківців чекала гід – інокиня Іларія із Горницького монастиря (Російська духовна місія в Єрусалимі).
Відразу впадають в око особливості Ізраїлю: інші природа, культура, менталітет, але головне те, що на цій Землі перебувають найважливіші святині християнського світу. Господь, як ніде, чує тут кожного.
Перша дорога — молитва до Царя Небесного…
Що характерно, храми в Ізраїлі зводились на місцях, пов’язаних з Євангельськими подіями (нові споруди будувати заборонено). У кожному із них керівник групи о. Максим (Волинець) читав відповідне Євангеліє, співали кондак, тропар величання. Все відбувалося урочисто та зворушливо.
Слідами Ісуса Христа
Назарет – перше місто, яке ми відвідали. Саме з нього починається шлях сина Божого і закінчується на Голгофі. Це найбільше арабське місто в Ізраїлі із населенням 90 тис. чоловік.
Тут жили праведний Йосиф Обручник та отроковиця Діва Марія. Паломники пили воду із джерела, біля якого Архангел Гавриїл сповістив Пречистій Діві благу вість про народження Сина Божого.
Багато разів Діва Марія та Спаситель черпали в цьому джерелі воду, освячену на всі віки. У ті часи воно забезпечувало водою все місто. До речі, за смаковими якостями вона вважається найкращою в Ізраїлі. Паломники мали нагоду в цьому пересвідчитись.
Над джерелом у XVIII столітті зведено величний грецький храм, прикрашений фресками.
Кана Галілейська – невеличке село із вузенькими вуличками, розташоване на відстані 5 кілометрів від Назарета. Сюди Христос був запрошений на весілля разом із Матір’ю Його. Вона вперше клопотала за людей перед Божим Сином, і він здійснив перше чудо – перетворив воду на вино.
У Кані паломники заходили до храму, зведеного на місці будинку, де жив наречений — Симон Кананит. Тут збереглися два кам’яні водоноси, якими користувались на весіллі. У храмі перебувають нетлінні мощі нареченого, який пішов за Христом і став одним із дванадцяти апостолів.
Паломники купили благословенного вина на згадку про перше чудо.
Дитячі та юнацькі роки Спасителя минули в Галілеї. Земля там найродючіша, годує всю країну. Галілейське море красиве у будь-який час: завжди є чим помилуватись і втішитись. Його берегами часто проходив Ісус Христос, тут люди слухали його проповіді, він ходив по водах до човна апостолів, зціляв недужих. Рибу, яку ловили апостоли, і нині люблять покуштувати паломники – рибу Петра.
Тихим вечором ми мали нагоду пливти по Галілейським морем на човні часів Ісуса Христа. Його знайшли у 1996 році – через обмаль дощів море відійшло від берега. Човен зберігався упродовж 20 століть, його зроблено із 18 видів різних дерев (переважно, кипариси).
На прохання паломників власник човна змінив ізраїльський прапор на український, увімкнув запис національного гімну України. Щиро й урочисто, сповнені патріотичних почуттів, ми його співали. Потім залунали колядки, щедрівки, українські пісні.
За благословенням о. Максима, ми набрали з моря відро води, і батюшка окропив нею кожного паломника. Стомлені, але такі радісні і щасливі ми поверталися того вечора до готелю.
Наступного дня білоцерківці відвідали монастир Табгха, який нагадує про чудо примноження „п’яти хлібів та двох риб”. Місце, де сидів Христос, знаходиться у храмі, зведеному у VI столітті. Камінь, на якому Господь розкладав хліб, нині використовується як вівтар.
На березі Галілейського моря розташувався грецький монастир 12 апостолів. Тут Господь здійснив багато чудес: зцілив двох сліпих, розслабленого чоловіка, якого йому спустили на мотузках через дах, раба сотника, кровоточиву жінку і т.ін.
Гора Фавор (висота 600 метрів) – місце Преображення Христа перед апостолами Петром, Іаковом та Іоанном. Тут Спаситель показав свою Божественну суть, аби учні не мали в цьому сумніву в годину тяжких випробувань.
У першому столітті благочестиві паломники піднімались гірською стежкою, зараз під’їжджають на маршрутними таксі шляхом — серпантином.
На вершині гори розташувався грецький монастир святого пророка Ілії. У вівтарній частині храму, збудованому у IV столітті царицею Оленою, знаходиться місце Преображення. У монастирі перебуває акафистна чудотворна ікона Божої Матері „Нев’янучий цвіт”, дуже шанована всім православним світом. І в наші часи вона дарує багато зцілень стражденним.
По краях образа люди вивішують позолочені та срібні медальйони (їх можна купити у храмі). Такий звичай у цих краях: супроводжувати прохання перед іконою молитвами та залишати медальйони.
На території монастиря ми бачили три кущі. Згадаймо Євангельське: „Як гарно нам тут бути!”
На горі Фавор Господь і нині являє Свою славу: щороку, в день Преображення, в момент Божественної літургії сходить хмара.
Із давніх-давен християнські паломники намагались зануритись у священні води річки Йордан. Господь назавжди освятив собою її води, прийнявши тут святе Хрещення.
Гарно, благодатно тут себе почуваєш! Вода тече з гір, її температура у січні сягає +100 С.
Паломники купили білі сорочки, спеціально пошиті для омовіння. У них, немов новонароджені немовлята, ми тричі з головою занурились у воду (треба, щоб вона доторкнулась до всіх частин тіла). Цей одяг зберігається все життя, його використовують на випадок хвороб або тяжких випробувань. Ці сорочки служать християнину також і останнім одягом, коли він переходить у життя вічне.
На території Гетсиманського саду розкинувся російський монастир святої рівноапостольної Марії Магдалини. Величний храм збудував у 1888 році російський імператор Олександр III на згадку про свою матір. Цей п’ятиглавий собор із золотими куполами і нині вважається одним із найкрасивіших на святій землі.
Плеяда царів Микола II , Олександр II , Олександр III завжди щедро жертвували на Російську Палестину. Перед першою світовою війною третина святинь Землі Обітованої належали російській духовній місії.
У храмі Марії Магдалини покояться мощі княгині Єлизавети та інокині Варвари, трагічно убитих разом із царською сім’єю. Княгиня була тут на освяченні цього храму, їй все так сподобалось, що у 24-річному віці вона сказала: „Як би я хотіла бути тут похованою!” Ці слова виявилися пророчими.
Віфлеєм – це місто народження Спасителя. Воно розташоване на кордоні Палестини та Ізраїлю. Через загрозу тероризму 7-метрова стіна розділяє євреїв і арабів. Базилика Різдва Христового – єдиний храм на Святій Землі, який не був зруйнований навіть до наших днів. Перси – завойовники пощадили споруду, бо побачили на стінах зображення волхвів у персидському одязі.
Увійти до храму паломники змогли лише зігнувшись, і це свідомо зроблено, щоб поклонитись святості цього місця. Печера розташована під вівтарем, місце народження Спасителя позначене срібною зіркою.
Святі ясла знаходяться у правій частині печери. Сюди Богородиця поклала новонародженого Христа на солому, щоб його зігріти.
Паломники проспівали українські колядки та щедрівки.
Незабутнє враження справила на паломників Лавра Святого Савви Освященного, яка розкинулась у випаленій сонцем іудейській пустелі. Вона заснована цим святим ще у 486 році. Саме тут він чинив свої аскетичні подвиги багато років. У часи розквіту чернецтва ( V — VI століття) у Лаврі проживало понад 1000 чоловік.
У цій обителі життя чинців відрізняється особливою суворістю. Трапеза буває лише один раз на день, під час святої чотирьохдесятниці – сухоїдіння. Жінкам доступ на територію Лаври закритий, як і на Афоні. Мощі Савви Освященного виносять на поклоніння до входу в обитель.
Особливість монастиря – фінікова пальма, яку посадив святий Савва. Її листя має цілющу силу – лікує безпліддя. Його й нині роздають паломникам.
На територію обителі нерідко заповзають змії і скорпіони, але нікому із монахів не причиняють шкоди.
У різні часи в Лаврі жили Іоанн Дамаскін, Андрій Критський та інші. Нині тут несуть свої аскетичні подвиги 20 чинців на чолі із архімандритом Євдокимосом.
Єлеонська гора – місце Вознесіння Господа на 40-й день після Воскресіння. Святиня нині перебуває в мусульманів, у 8-гранній каплиці. Зберігся камінь з відбитком правої ступні Спасителя „стопочка”, який утворився при Вознесінні.
Аудієнція у Патріарха
Православні храми в Ізраїлі належать до Єрусалимського патріархату (очолює грецький Патріарх Феофіл). Він зустрівся із нашою групою у тронному залі своєї резиденції.
Патріарх із батьківським піклуванням усіх привітав на Святій Землі, сказав напутнє слово, благословив подарунками та пригостив солодощами.
Зокрема, він зазначив: „Російські та українські паломники завжди відрізняються тим, що із особливим благоговінням поклоняються святиням. Вони відчувають, що кожен, хто тут побував, стає співпричасником благодаті Святих місць.
Ми, як члени православної церкви, маємо честь бути хранителями та служителями святинь, продовжуючи справу апостолів. Наша мета – зберегти їх для майбутніх поколінь.
Бажаю, щоб поклоніння ваше було гідним і ви, оновлені духом і тілом, повернулися додому, а дух радості та благодаті передали іншим!”
Спілкування проходило у невимушеній обстановці. На згадку, всі разом сфотографувалися.
Паломники проспівали Патріарху многолітня…
До речі, при радянській владі паломників із Радянського Союзу було мало: тільки двічі на рік – на Різдво та Великдень — дозволяли приїздити невеликій групі духовенства.
Нині з часом усе більше й більше наших співвітчизників їдуть на Землю Обітовану і скрізь відчувають доброзичливе ставлення. А щодо монастирів, які належать руській духовній місії, то там зустрічають наших паломників, як рідних: розмовляють російською мовою, можна подати записки на поминання і т.ін. У деяких обителях нас запрошували до монастирського саду скуштувати мандаринів або інших цитрусових, пригощали кавою, цукерками.
Єрусалим – серце Святої Землі
Це місто віруючих, і у всьому відчувається взаєморозуміння людей різних конфесій. Тут живе майже 1 мільйон чоловік. Єрусалим — означає „Місто миру”.
Паломники пройшли хресним шляхом Спасителя – дорогою, довжиною в 1 кілометр, яка починається від Преторії і продовжується до Голгофи. Саме цим шляхом ішов Христос і ніс свій хрест Дорогою добровільної жертви… Ми йшли мовчки, розуміючи важливість моменту. Ось тут він упав під тяжкістю хреста і залишив відбиток руки на камені, тут іудеї змусили Симона Киринеянина нести хрест Спасителя. Христос проливав за нас кров, і ми повинні нести свої хрести. У кожного своя Голгофа, без неї не можна спастись…
Головний храм Єрусалима – храм Гробу Господнього – найбільша святиня християнського світу. Він зведений на місці страждань та воскресіння Господа. Споруда багато разів руйнувалася і знову піднімалась із попелу.
Сьогодні храм складається із численних каплиць, святилищ та преділів. Всі вони чітко розподілені між різними течіями християнства.
Гроб Сина Божого¸ який ненадовго прийняв тіло Христа, являє собою кам’яну плиту, покриту мармуровою дошкою. До святилища одноразово можуть зайти 4-5 чоловік. Хвилювання охоплює кожного, хто приходить сюди і стає свідком воскресіння Сина Божого. Звідси світу явились радість, життя, безсмертя…
Кожну ніч на Святому Гробі здійснюється Божественна літургія. Її завжди очолює один із єпископів грецької церкви. Тієї ночі службу правив Владика Ісіхій та священнослужителі Румунії, Болгарії, Греції, Польщі, України та Росії. Люди говорять на різних мовах, але Господь поєднав усіх. Молитву „Отче наш” співав весь храм зі сльозами на очах. Відчувалась могутня та всеперемагаюча сила православ’я. Причащались майже всі присутні на літургії.
Паломники отримали велику духовну силу і радість. Кожен із нас опалив єрусалимські свічки на Гробі Господньому та загасив їх, щоб привести у свої домівки Благодатний вогонь.
Особливу увагу паломників привернув у храмі Камінь Помазання – низька мармурова плита. Це місце, куди Благословенний Йосиф та Никодим перенесли Тіло Христа, коли зняли Його для помазання миром перед похованням.
Зворушливо було бачити, як і нині жінки всього світу приносять ароматичні масла на Камінь Помазання та освячують на ньому хрестики, хустки, свічки і з благоговінням поклоняються святині.
Ізраїль на власні очі
Ізраїль, як держава, виник у 1948 році. Територія країни стратегічна, адже тут проходять важливі торговельні шляхи, за які завжди тривала боротьба. Населення сучасного Ізраїлю становить близько 8 млн. чоловік, із них 1,5 млн. – репатріанти євреї, що повернулись із країн колишнього Радянського Союзу.
Із вікна автобуса ми бачили екзотичну природу, вздовж дороги розкинулись мандаринові, бананові, мигдальні, оливкові гаї. Щодо останніх, саме оливки – вічне дерево — воно символом цієї країни.
Сільське господарство в Ізраїлі досить розвинене. Успішно застосовуються найновітніші світові технології. У цій галузі працюють, як правило, араби.
Ми не бачили дач, в них немає потреби, адже свіжі фрукти та овочі цілий рік є у великому асортименті і досить добрі за смаком. Безперечно, там землю люблять і ретельно її обробляють. Втім, за недбало покинутий клаптик землі (ми такого не спостерігали) накладаються штрафи.
Дерева ростуть із потужною кореневою системою і не потребують родючих ґрунтів – їм достатньо каменистих. Ферми перебувають у чудовому стані. До речі, найбільша у світі крокодилова ферма – в Ізраїлі. Скрізь на клумбах ми спостерігали трубочки, пофарбовані під колір землі: крапельне зрошення – цим славиться Ізраїль. Останні роки дощі випадають все менше, і для поливу задіяна сучасна система очистки каналізаційних стічних вод, обезсолюється також вода Середземного та Мертвих морів.
Ізраїльтяни люблять відпочивати. Країна має 311 заповідників та парків, 4 моря, теплі озера, приміром, температура води у озері Сахне весь рік не менше +25 0 С.
Пішки люди ходять мало, незважаючи на відстань, їздять автомобілями. Машини, як правило, новенькі (не більше 2 років), дороги чудові, добре освітлені, навіть у пустелях. У гаражах немає потреби, автомобілі стоять на вулицях, ніхто нічого не краде.
Сім ’ я в Ізраїлі зведена у високий ранг. Діти – це святе, це – майбутнє.
Середня заробітна плата в Ізраїлі становить 2 тис. доларів, буханець хліба коштує 1,5-4 долари. На вулицях звучить англійська, арабська, російська та єврейська мова. Ізраїль – країна трьох релігій: християнської, мусульманської та іудейської. Населення на 70% становлять євреї. Серед них є православні, хасиди, іудеї. Щодо останніх, ми спостерігали, як вони живуть за законами равінату – святкують суботній день: шабат. Тоді життя в місті немов замирає, транспорт не працює, не дозволяється займатися ніякими справами. У цей день можна зробити не більше 2 тис. кроків, все заздалегідь прораховано. Люди йдуть до найближчої синагоги або Стіни Плачу.
В Ізраїлі досить високо розвинена медицина, ми проїжджали цілі спеціалізовані містечка. За статистикою, на першому місці серед захворювань – онкологічні проблеми шкіри. Більшість місяців року сонце дуже спекотне, температура сягає понад +50 0 С.
Чотири дні паломництва пролетіли миттєво. Ми цінували кожну хвилину, проведену на Святій Землі. Треба віддати належне організаторам поїздки — паломницькому відділу Білоцерківської єпархії о. Максиму та компанії „Туртесс Тревел” (м. Київ) за чітку та злагоджену роботу.
Окрасою поїздки стали духовні піснеспіви. Їх майстерно виконували три регенти: інокиня Іларія, о. Максим та архідиякон о. Костянтин.
Господь послав нам велику радість – пройти Святу Землю слідами Христа, поклонитися великим святиням.
Всю решту життя спогади про Землю Обітовану будуть нам втіхою у важкі хвилини життя.
Тамара Зозуленко,
Член Спілки журналістів України